Казка про принцессу Кірочку

Серед високих гір, зелених лісів, золотих полів знаходилася казкова держава Україна. В ній було багато зелених трав, духмяних квітів, незвичайних птахів і тварин. Населяли цю країну прекрасні, добрі та ввічливі люди.

Посеред красивої долини в оточенні чарівного саду стояв казковий палац, у якому жила маленька принцеса Кіра. Вона була такою красунею, якої світ досі не бачив!

Усі її рідні були такі ж добрі та красиві, як і всі жителі цього чудового королівства. Вони дуже любили свою дівчинку і хотіли, щоб вона виросла ввічливою і культурною, тому розповідали їй, як правильно поводитися.

Але маленькій принцесі ніколи було слухати ці нудні правила. Вона бігала по чарівному саду за різно­кольоровими метеликами, співала пісні разом із голосистими пташками, купалася в річці разом із золотими рибками.

Одного разу вранці принцеса Кіра прокинулась раніше за всіх у палаці і вирішила, поки всі сплять, піти погуляти в чарівному саду. Там було дуже гарно: птахи співали свої перші пісні, листя на деревах шелестіло, танцюючи під легким диханням ранкового вітру.

Проходячи повз ворота, вона побачила сплячу охорону. Взагалі-то їй не можна було виходити за ворота, але наша маленька принцеса вирішила, що тільки трішечки пройде по доріжці, яка бігла кудись удалечінь, і повернеться назад. Вона тихесенько прошмигнула повз дрімаючих охоронців і побігла стежинкою.

А та привела її до густого зеленого лісу. «Ось тільки подивлюся, що там попереду, й одразу додому», – подумала Кіра і підскоком пострибала далі.

Спочатку вона побачила красивого метелика й хотіла наздогнати його, щоб познайомитися. Потім спостерігала за їжаком, котрий вивів своїх їжачків на прогулянку. Невдовзі дівчинка зрозуміла, що заблукала. Принцеса Кіра засмутилась і сіла на пеньочок.

Раптом бачить: зовсім поряд мураха повзе. Побачила дівчинку, зупинилася й питає:

– Доброго дня, маля! Чому ти сама? Напевно, заблукала?

– Я не маля! Я взагалі значно більша за тебе! Поклич кого-небудь великого! Нехай він мене додому відведе!

Образилася мураха і попрямувала своєю дорогою. А Кірочка так і залишилася сидіти на пеньочку.

Аж тут жабка скаче. Побачила вона дівчинку, зупинилася й каже:

– Привіт! Ти, мабуть, злякалася? Чим можу тобі до­помогти?

Кіруся образилась:

– Я – злякалась? Я нічого не боюся! – голосно сказала Кіра і навіть ніжкою тупнула, прогнавши жабку.

Тут вона почула якийсь тріскіт. Підняла принцеса голову – і побачила маленьку білочку, яка горішки збирала. Дуже вже дівчинці їсточки захотілося.

– Білочко, дай мені горішків! І скоріше, а то я дуже їсти хочу!

– От невихована яка! – і білочка перестрибнула на інше дерево.

Знову Кіра сама залишилась. І стало їй так страшно і самотньо, що вона мало не розплакалась.

– Кіро! – почула вона раптом тихий кришталевий голосок.

Дівчинка обернулась і побачила на пелюстці лісо­вих дзвіночків двох маленьких гномиків: хлопчика і дівчинку. Вони були вдягнені в сяючий одяг, а на спині в них були прозорі крильця.

– Що трапилося, Кірочко? Чому ти плачеш? – спитали вони.

– Я заблукала і дуже хочу їсти! А ніхто мені допомогти не хоче! – почала скаржитися дівчинка на свої біди.

Гномики її вислухали і сказали:

– Кіро, ми допоможемо тобі! Знай, що всі гноми мають чарівну силу. Якщо в тебе будуть якісь побажання, просто скажи наші імена – і все здійсниться. Тільки чари працюють у тому випадку, коли ти будеш говорити їх спокійним, доброзичливим голосом.

– А як вас звуть? – запитала Кіра.

– Мене – Будь Ласка, а мою сестричку – Дякую! – відповів гномик.

Тут дмухнув легкий вітерець, і гномики помахали дівчинці на прощання, взялися за руки і полетіли. 

А принцеса Кірочка сиділа на пеньочку і повторювала про себе чарівні імена, щоб запам’ятати краще.

Аж тут білка скаче, з гілки на гілку перестрибує, назад додому поспішає. Побачила її Кіра, встала і каже:

– Доброго дня, тітонько Білко! Пригостіть мене, будь ласка, смачним горішком, а то дуже їсти хочеться.

Зупинилася білка і дуже здивувалася, проте подиву не показала. Спустилася до самої землі і простягнула дівчинці цілу жменю горіхів:

– Їж на здоров’я, маля! Смачного тобі!

Кіра взяла горіхи і тихим голосом промовила:

– Дякую, тітонько Білко.

Білка побігла, а дівчинка сіла на пеньочок і почала лускати горішки. Аж бачить: мурашка повзе, велику гілку тягне.

– Доброго дня, тітонько Мурашко, давайте я вам допоможу! – ввічливо сказала принцеса.

– Дякую! – промовила здивована мурашка. – Може, й тобі моя допомога потрібна, хоч я й маленька?

– Заблукала я, – з надією дивлячись їй у вічі, відповіла Кіра, – не можу знайти дороги додому. Допоможіть мені, будь ласка!

– Авжеж, Кіро, йди за мною, – сказала мурашка.

І привела дівчинку до виходу з лісу. Перед нею була знайома доріжка, а далеко попереду виднівся рідний палац. Кіра подякувала мурашці і побігла додому. Там уже давно чекали її рідні, всі дуже хвилювалися за свою улюблену дівчинку.

– Пробачте мені, будь ласка! Я більше ніколи не тікатиму без дозволу! – підбігла до них Кіра.

Усі дуже зраділи, що Кіра повернулася цілою і здоровою.

Відтоді принцеса Кіра завжди була ввічливою і культурною. Дівчинка ніколи не забувала чарівних слів, яких навчили її гномики. І тепер у неї почали здійснюватися всі бажання!